”Укрепление жизненности в семейном кругу”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Сьогодні ми говоримо про зміцнення життєвої сили родини і сім’ї. Давайте спершу пояснимо, що включає у себе поняття життєвої сили.

Максим Колесніченко: Це загальне поняття, яке, в принципі, поєднує усіх членів конкретної родини чи сім’ї. Якщо не занурюватись у деталізацію, то це той намір, який дає можливість наступним поколінням чи тим, хто на сьогоднішній день представлений у структурі родини чи сім`ї, стверджувати власне життя, зміцнювати і продовжувати його, відчуваючи підтримку тих, хто стоїть поруч або ззаду.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, поясність будь ласка, що у реальному житті означають слова «життєве начало», як воно відображається у сім’ї, про що ми говоримо?

Максим Колесніченко: Ми говоримо про готовність, перш за все, старших поколінь (тих, що в структурі роду стоять за спиною майбутніх поколінь) проявляти терпіння, певні якості уваги, приділяти час власного життя для того, щоби наступні покоління, роблячи власні помилки і стверджуючись у цьому житті, все таки доходили своїх висновків і, образно кажучи, ставали на ноги.

Ведуча: Усе ж таки, ви знаєте, що сьогодні є така своєрідна війна поколінь, коли старше покоління чомусь звинувачує молодше покоління, що воно не так живе, не так харчується, не так проводить свій вільний час. Зазвичай вони кажуть, що «у наш час було краще, було культурніше, а у ваш час – щось не те». Ми говоримо про підтримку, про те, що покоління мають підтримувати одне одного, а в наш час відбувається навпаки – якісь звинувачення, війна, суперечки.

Максим Колесніченко: «Звинувачення» в тому, що образ життя дітей не схожий на життя батьків – це швидше констатація факту, тому що за життя батьків не було мобільного зв’язку, Інтернету, багато чого іншого, в них була інша швидкість, вони жили більш розмірено, ніж ми. Життя прискорюється, тому зараз немає стільки часу на прояв навіть тих самих почуттів у тій самій родині. І це призведе до того, що майбутні покоління будуть жити інакше.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, мені здається, що проблема навіть не в тому, що нас оточує різне середовище, а у тому, що в них не було тієї ж підтримки з боку власних батьків і вони не знають, як це робити.

Максим Колесніченко: Ви саме продовжуєте мою відповідь. Я теж хочу сказати про те, що у людей старшого покоління найчастіше немає розуміння того, як підтримувати, тому, турбуючись про подальші покоління, вони починають нав’язувати їм власні стереотипи, власний спосіб мислення, життя і так далі.

Ведуча: А чи можна сказати, що взагалі усе нашежиття тече по колу? Можливо, наше покоління повторює помилки старшого покоління і так відбувається по колу доти, доки хтось нам не допоможе розірвати цей ланцюг.

Максим Колесніченко: У певному сенсі можна і так сказати. Стосовно підтримки, то справжня підтримка проявляється в родині тоді, коли батьки розуміють, що у дитини – інше життя, інші наміри, інша форма реалізації, кар’єрний шлях, можливо, ще щось. І їх підтримка полягає лише у тому, щоби приймати цю дитину з її бажаннями і допомагати їй розвивати якості, властивості, здібності, завдяки яким вона з часом стане на власні ноги.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, якщо немає життєвого начала, то життєва сила, в принципі, може бути присутньою в цій сім’ї, якщо ми маємо на увазі певний стрижень, який має поєднувати усіх членів родини?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, життєвість і життєве начало взагалі присутні, тому що люди вже живуть, вже якось функціонують, щось роблять. Головне питання полягає у тому, наскільки їм вистачає цієї життєвої сили. Якщо народилася дитина, життєве начало вже у ній проявлене. А скільки в неї буде життєвих сил на подальший розвиток, це залежить від того, скільки в неї пренатальної, тобто спадкової енергії, як вона харчуватиметься, в якому колі вона житиме, хто її оточуватиме, чи не переживатиме вона численну кількість травм. Це ті фактори і чинники, які можуть зруйнувати життєву силу і послабити як психіку, так і фізичне здоров’я людини.

Ведуча: Пане Максиме, а що висмоктує цю життєву силу, які проблеми, негаразди, помилки? З якими проблемами до Вас найчастіше звертаються?

Максим Колесніченко: Якщо узагальнювати, то все, що не пов’язане з підсиленням родичів, родини, сім’ї, усе, що порушує

тісний зв’язок, душевний контакт і розуміння між цими людьми, призводить до руйнації.

Найчастіше це, перш за все, нерозуміння одне одного і непорозуміння у родині. Коли люди, скажімо, турбуються одне про одного, але не знають, як це адекватно висловити. Це може бути не та форма, не та інтонація, не той час чи взагалі не те, що треба дитині, дружині або чоловікові. Тому така форма підтримки може сприйматися як певний утиск чи обмеження у якихось власних правах.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, Ви постійно говорите про те, що старше покоління піклується про молодше, однак у житті родини настає етап, коли все відбувається навпаки. Як змінюються пріоритети щодо життєвої сили у зв’язку з цим фактором?

Максим Колесніченко: Я би хотів провести певну різницю між життєвими силами і життєвим началом, яке проявляється в дітях тоді, коли вони виростають і стають спроможними піклуватися про власних батьків. Якщо вони піклуються, тому що це обов’язок дітей стосовно батьків – це одна форма, це обов’язковість, скажімо так. Але якщо вони турбуються не тому, що вони повинні чи зобов’язані, а тому що вони люблять батьків і хочуть про них турбуватися, це повноцінний прояв життєвої сили на душевному рівні.

Ведучий: Як для самого себе зрозуміти, чи ти робиш це, тому що тебе так виховали чи тому що це дійсно душевний порив?

Максим Колесніченко: Євгене, Ви дбаєте про своїх батьків, тому що ви змушені це робити чи тому що Ви хочете це робити?

Ведучий: Я думаю, і перше, і друге.

Максим Колесніченко: Тоді хто Вас змушує?

Ведучий: Я сам для себе виступаю найбільшим аргументом у тому, щоби допомагати батькам. Мене так виховали, тому що я бачив, що мої батьки так само ставилися до своїх батьків.

Максим Колесніченко: Це такий, знаєте, гармонійний приклад поєднання внутрішнього обов’язку, який у нас називається «совість», і бажання робити для батьків щось, що їх підтримує, вже зі свого боку.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, чи існує якась самодіагностика для того, щоби визначити, чи багато у тебе життєвої сили, чи вона вже виснажена і тобі необхідна термінова консультація психолога? Як це визначити?

Максим Колесніченко: Є кілька простих запитань до самого себе. Чи розумію я, що мені подобається, що я хочу робити, чим мені хочеться займатися? Ствердна відповідь на ці питання свідчить про те, що життєві сили вже сконцентровані в якомусь напрямку безпосередньої діяльності. Якщо я маю цікаву роботу, хочу працювати і для мене вона є не просто роботою, а образом життя, то життєві сили, скажімо так, не лише існують і проявляються, а вже сконцентровані і дають результати.

Ствердна відповідь на наступне питання свідчить про те, що життєві сили наявні у дуже великій кількості. Якби мені довелося ще раз прожити те саме життя, чи був би я готовий зустрітися з тими самими подіями, чи є моменти, які я просто не міг би пережити ще раз? Багато, переважно молодих, людей можуть сказати: «Так, я би зараз іще раз народився і пішов туди, туди, туди».

Якщо людина не знає, чого вона хоче, з ким хоче бути, з ким може бути і на кого може спиратися, то їй уже варто звертатися до фахівця. Якщо людина відчуває, що в неї є розрив у стосунках із соціумом, вона не хоче звертатися ні до кого, на її думку, всі від неї відвернулися, це вже є проявом певної депресивності.

Ведучий: У кожного в житті буває усе те, що Ви перерахували. Скільки часу це має тривати, щоб викликати занепокоєння? Тиждень, місяць, скільки?

Максим Колесніченко: Коли ми звертаємося до себе з такою перевіркою, найбільш суттєвим є запитання: «заради чого я живу?»

Ведуча: Заради чого чи заради кого?

Максим Колесніченко: Заради когось – це, наприклад, заради дитини; заради чогось – це, наприклад, заради її подальшого життя, її зміцнення. Це батьківська ідентифікація, вона у нашій культурі є найбільш вагома, найбільш суттєво представлена. З цієї ідентифікації жінка може усе життя прожити і відчувати себе щасливою як мати, хоча може бути нещасною як жінка.

Ведуча: Коли, усе ж таки, зникає больовий синдром, якщо можна так сказати, невдалих сімейних стосунків?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, по-різному, але спільним, я думаю, є те, що родичі, які знаходяться в одному колі сім’ї, розуміють, що вони не є одинокі і те, що турбує їх, насправді турбує і іншу частину сім’ї – дружину, чоловіка, навіть дітей.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: