”Психологическая составляющая пищевого поведения: ожирение, нервная анорексия”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Пане Максиме, ми дуже часто з Вами у цій студії говорили про те, що всі наші проблеми – родом з дитинства. Якщо ми сьогодні говоримо про порушення харчової поведінки, що може його спровокувати у дитинстві?

Максим Колесніченко: Їжа з самого дитинства, ще з довербального періоду, коли дитина не вміє говорити, є основою її життя. Якщо дитина не отримує їжу вчасно, вона нервується, кричить, бо потребує їжі, від якої залежить, буде вона жити чи ні. Тому, в залежності від того, як вона отримує цю їжу, що їй для цього треба зробити і яких зусиль докласти, формується її майбутнє життя і ставлення саме до їжі.

Ведучий: Усе формується у дитинстві, але наскільки впливає генетика на формування харчових звичок?

Максим Колесніченко: Генетику ніхто не відміняв, вона впливає безумовно. Якщо говорити про негенетичний аспект, то культура їжі, культура побуту, стосунки у сім’ї є або підкріплюючим або коригуючим фактором у вихованні особистості у сім’ї.

Ведуча: Коли ми висловлюємо свою любов до дитини за допомогою їжі, цукерок, шоколадок, це взагалі правильний підхід? Дитина буде розуміти, що тато мене любить або мама мене любить, коли дає цукерку або інші солодощі?

Максим Колесніченко: Про норму можна говорити тоді, коли дитина отримує багато інших свідчень любові до себе. Сюди відносяться: спілкування з дитиною, тілесний контакт, коли її беруть на руки, коли з нею бавляться, коли з нею роблять щось власноруч, просто передають з рук до рук. У переліку всіх можливих форм контакту, які є підтвердженням любові та уважного ставлення до дитини, одне з місць посідають солодощі. Але якщо солодощі стають домінантою у проявах ставлення батьків до дітей, то вони з часом перетягують на себе всю увагу, яка є еквівалентом  того, що «ми тебе любимо, ми тебе цінуємо, але в нас немає часу». Це позиція батьків, які пішли працювати. Тут починаються перегини.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, ми всі знаємо, що грудне вигодовування дуже важливе для контакту з дитиною. Наскільки воно важливе з огляду на ті проблеми, які можуть виникати у ставленні до їжі?

Максим Колесніченко: Це безумовно впливає і, у певному сенсі, впливає  радикально. Дитина в період, коли вона є ще немовлям, повністю залежить від того, коли, як і чим її годують. Якщо харчування вона отримує вчасно, то вона розуміє, що отримує те, що їй необхідно. Це дуже ранній період і важко говорити про усвідомлення, усе відбувається на рівні початкових елементів становлення психіки. Якщо їй харчування бракує чи вона отримує його із запізненням, тоді формуються механізми подолання стресу, бо це є стресова ситуація для дитини, з якої вона може виходити різними шляхами. У неї може формуватися звичка до того, що вона може отримати харчування, якщо довго чи голосно буде кричати, бо мати не чує відразу, тому їй доводиться постійно нагадувати.

Ведучий: Зараз годування груддю здійснюється за вимогою дитини. Її крик сповіщає про те, що вона хоче їсти, як такого режиму немає. Чи це правильно?

Максим Колесніченко: На сьогодні відомі дві тенденції. Одні фахівці є прихильниками того, що дитина повинна отримувати те, що їй належить, незалежно від того, що вона робить, чим займається. І тут є суперечки, чи варто будити її, коли вона спить, якщо її нічого не турбує і вона почувається добре? Інші спеціалісти вважають, що годувати дитину варто за її вимогою. Якщо дитина голодна, її організм саморегулюється і вона заявить про це якимось чином.

Ведуча: Я пропоную детально оглянути психологічні портрети дітей, які схильні до ожиріння чи анорексії.

Максим Колесніченко: До ожиріння, за статистикою, більше схильні люди, які в дитинстві отримували від матері підтвердження

її теплого ставлення до них шляхом надання їм можливості їсти. Це відбувається у тих сім’ях, де батьки дуже зайняті, заклопотані, в них не вистачає сил для розширення емоційного контакту з дітьми і єдиний варіант турботи, який залишається, це дати їм можливість добре поїсти.

Ведуча: Тобто взамін спілкування ми даємо дитині цукерку?

Максим Колесніченко: Не лише цукерку, а взагалі якусь їжу. Цукерка для дитини – це квінтесенція, вершина визнання. А тут взагалі ідеться про різноманітну, дуже смачну їжу.

Ведучий: Де золота середина між надмірним вживанням їжі та повноцінним збалансованим харчуванням дитини?

Максим Колесніченко: Збалансоване харчування – це чудово і правильно, тому що дитина повинна отримувати весь комплекс поживних речовин, мікроелементів тощо. Мова йде про розширення емоційного контакту з дитиною. Їжа заміняє спілкування з дитиною, спілкування на різні теми – за столом, під час якоїсь дії, під час прогулянки. Якщо у батьків немає такої можливості, якщо вони дуже стривожені щодо стану здоров’я своєї дитини і вбачають достатній об’єм турботу про неї у тому, щоби вона була нагодована, то такі стосунки можуть схилятися до надмірного годування. Це вже залежить від того, якими є батьки, наскільки їхня тривожність стосовно голоду дитини є високою і чим вони задовольняють цю тривогу.

Ведуча: Кажуть, що немає нічого більш інтимного, ніж уживання їжі спільно? Спільна вечеря може зблизити людей?

Максим Колесніченко: Я з цим погоджуюсь, тому що в багатьох сім’ях, усі члени яких працюють, вечір – це єдиний час, який вони можуть провести разом. Я хочу наголосити на тому, щоб це не було їхньою єдиною можливістю для спілкування і для психологічної підтримки теж.

Ведучий: У дитинстві нас вчили: «Коли я їм, я глухий і німий». Як бути?

Максим Колесніченко: Мова йде про збалансоване харчування, з одного боку, і збалансований психологічний контакт, з іншого боку, – щоб скільки людина отримує фізичної їжі, стільки ж вона отримувала різнопланового емоційного спілкування і контакту.

Ведучий: Розмовляти з дитиною під час прийому їжі чи ні?

Максим Колесніченко: У нашому дитинстві нас цього вчили задля того, щоб ми не розтягували час на їжу і потім могли зробити щось інше. Але коли це стосується вечері в сімейному колі, ніхто ніколи нікого не підганяє і є певний час поспілкуватися.

Ведуча: Коли у дитини вже є зайва вага, що робити батькам у даній ситуації? Як Ви допомагаєте цим сім’ям в Інституті «САМРІТІ»?

Максим Колесніченко: Дуже важливо зануритись у той період, коли це все починалося, знайти причину. Часто для тих людей, які страждають збільшенням ваги, характерним є те, що вони могли отримати від батьків прояви любові чи підтримки у вигляді їжі. Коли ці люди виростають, вони намагаються долати психологічні складнощі свого сьогодення тим, що починають вживати більше тієї їжі, яка є для них еквівалентом прийняття, визнання старшими людьми, батьками.

Ведуча: Анорексія, що це таке? Чому це відбувається?

Максим Колесніченко: Ризик анорексії найчастіше виникає тоді, коли в сім’ях є дуже контролююча батьківська фігура, переважно це материнська фігура. Мати дуже турбується про власну дитину і намагається опікати її всебічно. Однак цієї опіки може бути занадто багато і дитина намагається її позбутися, їй буквально стає важко дихати. Всюди, що вона не зробить, буде присутня фігура її матері з вказівками і заборонами. Навіть якщо мати буде десь далеко – на роботі, вдома, у відрядженні, вона психологічно у житті дитини – дуже близько і постійно знаходиться з нею в контакті. Тому анорексія, як реакція такої дитини, є спробою зберегти власну незалежність і контроль над власним життям. Відмова від їжі означає відмову від тотальної турботи про дитину. Вона намагається взяти контроль над тим, що є у її житті, і це єдиний аспект, який вона може контролювати. «Я не хочу їсти! Я не буду їсти! Якщо все інше я змушена робити і всім іншим я сита і психологічно, і емоційно, то від цього я можу відмовитись і саме тут я можу бути вільною».

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: