”Муж и жена: одиночество в семье”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Сьогодні наша домінуюча тема – самотність у родині. Розкажіть будь-ласка, що включає у себе це сумне поняття з професійної точки зору.

Максим Колесніченко: Перш за все, варто розрізняти самотність як тривалий внутрішній стан і усамітнення, менш тривале за часом і пов’язане з бажанням людини зосередитися на якихось переживаннях чи думках, можливо, задля того, щоби винайти інші відповіді на виклики життя і потім знову повернутися до активного контакту з соціумом. Самотність же свідчить про певні глибокі чи навіть глибинні переживання, і саме вона може призводити до серйозних проблем у подальшому житті як самої людини, так і її родини, а також до конфлікту з соціумом.

Ведуча: А самотність – це лише психологічний стан чи, коли самотність прогресує, вона може вплинути на розвиток якихось, наприклад, соматичних захворювань?

Максим Колесніченко: Самотність – це, перш за все, стан душі людини, коли вона ні з ким не хоче спілкуватися, коли вона, можливо, і так дуже часто трапляється, ображена на зовнішній світ чи на якісь стосунки, які, можливо, в неї не склалися, коли вона переживає щось таке трагічне, чим не може поділитися ні з ким зі свого оточення, це будь-що, що в подальшому може призвести, у тому числі, до психосоматичних відхилень.

Ведучий: Ви сказали, що усамітнення і самотність – це дуже різні стани. Однак, з іншого боку, вони дуже схожі, тому що, я так розумію, усамітнення може перейти у самотність, якщо самостійно не сказати собі «стоп». Чи це не ланки одного ланцюга?

Максим Колесніченко: Ні, це дещо різні речі. Усамітнення – це коли я хочу щось знайти і кажу: «Так, хлопці, ви мене зараз не чіпайте десь дві години, два дні, два тижні, я собі щось маю написати, скласти щось, і тоді я повернуся до вас і ми будемо про щось далі говорити». Усамітнення відбувається за власним бажанням задля того, щоби щось нове у собі віднайти.

Ведуча: Чи небезпечне усамітнення? Чи, можливо, воно може принести якусь користь людині, яка хоче подумати про щось особисте? Чи може усамітнення приносити користь?

Максим Колесніченко: Я вважаю, що усамітнення є потрібним і корисним і, як на мене, то кожна людина час від часу, у певні проміжки своєї активності чи праці повинна усамітнюватися задля того, щоби, по-перше, проаналізувати минулі події, подумати про подальші плани і про нові контакти з соціумом, з оточенням. Я вважаю, що це взагалі не є небезпечною ситуацією – треба людині щось зрозуміти, вона усамітнилася, зрозуміла і повернулася знову до спілкування.

Ведуча: Щодо самотності у родині, чи є якісь групи ризику, наприклад, люди певної вікової категорії, професії, способу життя, які більш схильні до прояву самотності власне у родині?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, є, звичайно, всі ці класифікації, на них можна зупинятися і дуже багато про це розповідати. Але, якщо в загальному сказати про кризи, звичайно, є певні проміжки спільного життя в родині, коли, скажімо, діти виростають і залишають батьківську родину, створюючи власну сім’ю. Тоді вони йдуть на іншу територію і їм вже не так потрібне спілкування з батьками, оскільки вони зайняті вихованням своїх власних дітей. Батьки в цей період можуть відчувати самотність, і це дуже яскраво проявляється тоді, коли стосунки між ними та дітьми на душевному, емоційному рівні були не дуже міцними.

Ведучий: Що ми можемо порадити нашим телеглядачам, які знаходяться саме на тому життєвому етапі, коли діти виростають, ідуть, створюють свою сім’ю? Що ми можемо порадити і дітям, і батькам? Чи тільки з одного боку мають бути якісь дії?

Максим Колесніченко: Ні, це завжди відбувається у стані діалогу, причому рівноцінного діалогу, а не такого, коли хтось старший чи більш авторитетний каже: «Я сказав, і ви будете так робити». Це може бути наступним чином: «Є така ситуація, є така проблема в чомусь, давайте сідати і думати, як ми з нею будемо поратися, чи як ми будемо все це вирішувати». Батьки кажуть своє слово, діти щось зі свого боку і тоді спільно, саме у конструктивному діалозі це все може вирішуватись.

Ведуча: А чи завжди люди самостійно можуть вирішувати такі серйозні проблеми, чи варто одразу йти до фахівця, і до якого саме фахівця?

Максим Колесніченко: Я би замінив слово «проблема», словом «виклик», воно не так емоційно навантажене. Я вважаю, що виклики серйозного рівня неможливо вирішити на самоті. Усамітнюватися можна для того, щоби подумати, «що я можу зробити у цій ситуації», але не для себе, а для іншої людини чи інших людей. Тоді я входжу в діалог з оточенням і пропоную для обговорення те рішення, до якого я дійшов в усамітненні.

Ведуча: А чи завжди причинами самотності є внутрішні проблеми у родині? Чи можуть також вплинути якісь зовнішні фактори, приміром, проблеми на роботі?

Максим Колесніченко: Я думаю, що важливо не те, що відбувається навколо нас, а те, як воно на нас відображується. Щоби там зовні не було, але якщо в родині є спільні цінності, є домовленість і спільне розуміння стосовно того, як ці цінності зміцнювати в собі і одне в одному, як допомагати чи підтримувати одне одного, тоді зовнішні виклики не будуть так турбувати сім’ю, щоби вона була, скажімо, на межі розриву стосунків.

Ведуча: Пане Максиме, Ви знаєте, що удеяких іноземних державах дуже багато людей відвідують сімейних психологів, там навіть у психологів є свої психологи. Яке Ваше ставлення до цього?

Максим Колесніченко: Я вважаю, що це ознака цивілізованих стосунків і цивілізованого світу. І, на мій погляд, кожна людина повинна мати якусь авторитетну для себе особу, з якою вона може поділитися якимись своїми нагальними питаннями, щось обговорити, навіть просто посидіти у чиїйсь присутності, інколи цього буває достатньо.

Ведучий: Найчастіше люди приховують те, що вони самотні, і, часом, навіть самі себе обманюють стосовно цього. Здавалося б, респектабельні чоловіки, жінки, сім’ї, хороша робота… і стан внутрішньої невдоволеності. Я думаю, що у половини успішних людей є подібна самотність. Чи є якісь критерії, які підкажуть нашим телеглядачам, що за цією самотністю, яку вони приховують усередині, може слідувати таке майбутнє, яке, м’яко кажучи, лякає?

Ведуча: Якщо говорити медичною мовою, чи є симптоми у самотності?

Максим Колесніченко: У справжньої самотності є симптоми. Їх може бути багато, але, якщо говорити про формат бліц-тесту, то можна періодично запитувати себе, чи спостерігаю я у своєму житті одну з наступних ситуацій:

  • маю якусь потребу у спілкуванні, маю розуміння якогось виклику, але не маю бажання говорити про це вдома, у родині, не хочу спілкуватися про це ні з ким із домашніх;
  • людина повертається додому, родичі намагаються з нею спілкуватися, але її це дратує. Це теж ознака певного відсторонення;
  • хочу бути сам і цей стан триває дуже довго, що призводить до ще більшого занурення у нього.

Ведучий: А чи не є це те саме усамітнення, про яке Ви говорили, коли ти кажеш сам собі: «Я хочу усамітнитися, щось проаналізувати». Проходить тиждень, другий, а тобі вже якось комфортно, і, повертаючись додому, не хочеться спілкуватися з рідними.

Максим Колесніченко: Ми говоримо зараз трохи про різні речі. Якщо відбувається саме так, як Ви зараз говорите, то це і є самотність, яка починається поступово. Якщо ми вирізняємо самотність як те, що призводить до депресивного стану, до чогось деструктивного по відношенню до себе, то це дійсно самотність, яка пов’язана з руйнацією певних елементів особистості.

Запитання телеглядачки: Молода сім’я, доволі успішна, більше 10 років прожили разом, є маленька дитина, 3 роки. На роботі у чоловіка все добре, йому 35 років, респектабельна робота. Дружина знаходиться у декреті. І ось коли все добре, любить і говорить про це, раптом зібрав речі і пішов. Сказав, що йому потрібно побути самому, подумати, проаналізувати, пішов на найману квартиру, побув там 4 місяці і повернувся. Чи є упевненість у тому, що це не повториться? Це зовсім без пояснень було.

Максим Колесніченко: Я вважаю, що у даному випадку ця людина вже була самотня, просто настав момент, коли вона це зрозуміла. Або зрозуміла, що вона чомусь не відчуває того рівня душевного комфортного контакту, на який вона сподівалася. Для того, щоби це з’ясувати, вона зробила те, що вчинила.

Ведуча: Тобто дружині не варто скаржитися, все нормально?

Ведучий: Чи вирішена цим проблема? Пішов, прийшов чи, усе ж таки, необхідно взяти дружину, взяти чоловіка і прийти до фахівця?

Максим Колесніченко: Це було би, мабуть, найкращим виходом із ситуації, тому що проблеми в сім’ї стосуються всіх її членів. Якщо є конфлікт, який, на сьогоднішній день, має прояв у чоловікові, це значить, що друга причина конфлікту є в дружині або в комусь іншому з цієї родини. Можливо, чоловік сподівався на щось, а дружина його чи не почула, чи не зрозуміла, чи, можливо, не може цього зробити саме зараз. Може, є конфлікт між культурами однієї родини та іншої і вони зараз зіткнулися.  Важко судити з того фрагменту, який ми зараз почули, є багато запитань, які мають прояснити, висвітлити глибину цієї ситуації.

Ведуча: Але наша телеглядачка переймається, щоби такого більше не повторилося. Що вона може зробити, щоби не було більше рецидивів?

Максим Колесніченко: Цій родині найкраще звернутися разом до кваліфікованого фахівця – до сімейного або до іншого психолога, який буде їм доступний, і з’ясувати очікування одне одного, сподівання, надії, те, що на них чекає у майбутньому.

Ведучий: У Європі, як Ви правильно сказали, це є ознакою цивілізованої, психо-емоційно та соматично здорової людини, коли вона іде до психолога розповісти про те, що наболіло. Ми ж усі ці питання, на жаль чи на щастя, вирішуємо на кухні з друзями, з подругами. Мені здається, що багато хто недооцінює роль і значення психолога. Наприклад, мені як лікарю, часто задають питання: «А чим він мені допоможе? Що такого він може зробити в моєму житті, щоби я стала любити чоловіка або змінилося моє ставлення до членів своєї сім’ї?»

Максим Колесніченко: Є суттєва різниця між колегами, друзями та товаришами, з якими ми спілкуємося на кухні під час якоїсь перерви, і кваліфікованим фахівцем, який також є частиною нашого спілкування. У чому ця різниця? Найбільш суттєве те, що, коли ми спілкуємося з друзями, вони намагаються будь що нас підтримати, тому деякі елементи наших, скажімо так, загострень вони намагаються не помічати, щось нам пробачають, тому що вони давно нас знають і їх це не дуже стосується. Переважно, підтримуючи, вони говорять, що ми хороші, а хтось інший чогось не розуміє. Це не є професійна порада, тому що це є просто замилювання ока щодо якогось виклику, який вже існує, можливо, навіть багато років.

Ведуча: Тобто люди дуже часто прикрашають якісь факти, не говорять правду, щоб не образити?

Максим Колесніченко: Вони намагаються чогось не помічати аби не травмувати ще більше свого близького.

Ведучий: Вони стають на його бік?

Максим Колесніченко: Так, вони дуже часто приєднуються до цієї людини. Я би хотів порадити, перш за все, розрізняти психіатрію, яка розглядає психічні відхилення від норми, та психологію, яка допомагає психічно здоровим людям віднайти відповіді, зокрема, на питання сенсу життя. Також можна порадити бути мужніми перед собою, тому що, на мою думку, мужня і сильна людина – це та людина, яка може визнати, що в неї є якийсь негаразд і може винести його на обговорення з фахівцем.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: