”Психотерапевтическая коррекция сердечно-сосудистых заболеваний: гипертония, инфаркт миокарда, нарушения сердечного ритма”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Пане Максиме, у цій студії ми дуже часто говорили про розвиток серцевих патологій, але здебільшого акцентували увагу на якихось соматичних порушеннях – фізіологічних, вікових змінах, коли шкідливі звички призводять до розвитку серцево-судинних патологій. Сьогодні ми робимо акцент на психотерапії. Розкажіть, будь ласка, в чому суть психосоматичних порушень, які призводять до хвороб серця?

Максим Колесніченко: Психосоматичний зв’язок – це зв’язок психіки і фізичного тіла. Спочатку щось відбувається в емоційному житті людини, а потім цей матеріал якось відображається на фізичному рівні. Таким чином, психіка і наше фізичне тіло існують і взаємодіють як єдиний організм, дуже складний, з дуже багатьма захисними механізмами, які призначені для того, щоб уберегти людину, її психіку від якихось пошкоджень у подальшому житті.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, а що первинне? Багато хто вважає, що психіка первинна у захворюваннях серцево-судинної системи, інша ж половина – що якраз на тлі захворювань серцево-судинної системи приєднуються психологічні порушення.

Максим Колесніченко: Я думаю, що і психічні чинники, і фізичні однаково впливають на стан серцево-судинної системи. Оскільки люди поділяються на різні типи – в них різні характери, різні темпераменти, різні склад та рівень життя, статок, режим – усе індивідуально. Серед фізичних чинників розвитку серцево-судинних захворювань сприяє надмірне харчування, не збалансована їжа, холестеринові компоненті, які, в результаті, дають збільшення холестерину.  Серед емоційних чинників – це всі переживання, які ми, так чи інакше, пропускаємо через наше серце, якщо узагальнювати.

Ведуча: Ми знаємо, що є різні психотипи. Я – один психотип, він – інший, Ви – ще інший, так? У яких психотипів найчастіше розвиваються серцево-судинні патології?

Максим Колесніченко: Щоб не ускладнювати питання, це люди, схильні приймати дуже близько до серця те, що відбувається навколо них, люди, які беруть на себе дуже велику, найчастіше зайву, відповідальність за своє життя, за життя своїх родичів, дітей, за якусь роботу, особливо люди радянської чи пострадянської закалки.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, а якщо говорити, наприклад, про холериків, сангвініків, меланхоліків, наскільки важливим є психологічний статус людини в принципі? Якщо і перші, і другі можуть пропускати, як Ви говорите, все через серце, то чи відіграє якусь роль рівень їхньої емоційності?

Максим Колесніченко: Певний вплив є, звичайно, і від темпераменту, і від типу нервової системи. Це впливає на швидкість реакцій тіла, нервової системи на якісь зовнішні чинники чи подразники. Звичайно, багато фахівців сходяться на думці про те, що флегматики і меланхоліки не так активно реагують у порівнянні з сангвініками чи холериками. Але вони також можуть сприймати все близько до серця, просто в них це відбувається по-іншому і хвороба має трошки інший вигляд.

Ведуча: Якщо кажуть про велику силу волі, то чи це означає, що людина сприймає емоції зовні, але не виплескує їх назворот? Що, все ж таки, краще – вийти у поле і прокричатися чи замкнути емоції у собі?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, я би, перш за все, розрізняв волю як таку зовнішню детермінанту, яка з певної вищої позиції диктує людині, що вона змушена робити задля чогось, задля когось, що вона не може не зробити, що вона не має права робити. У цьому сенсі воля стосується таких загальних понять як совість, норми моралі тощо. З іншого боку, є воля як воління, тобто бажання. Ви, скоріше за все, задаєте питання, виходячи з першого аспекту – неввічливо, невиховано показувати власні емоції, роздратування, злість у колективі, навіть у найбільш напружені моменти. Люди виховані таким чином, що краще все це утримати, не доводити до скандалу, а тоді знайти якусь місцевість – чи поле, чи інше середовище, в якому можна висловити усе накопичене.

Ведуча: Але чи це корисно – прокричатися?

Максим Колесніченко: Звичайно, тому що емоції, почуття, які залишилися всередині і не знайшли вияву назовні – чи то наодинці, чи то в спортивній групі (адже фізкультура – це також вияв емоцій, звільнення внутрішнього напруження) – ризикують вилитися дуже багатьма хворобами.

Ведуча: Максиме Валентиновичу, знаєте, є дуже хороша приказка: «Дорога ложка до обіду». Якщо зараз виникла та ситуація, яка потребує виплеснути свої емоції, то, мені здається, задля здоров’я правильно було би зробити це саме зараз, ніж наприкінці тижня їздити кудись прокричатися чи десь у спортивному залі побити грушу. Де знайти цю золоту середину?

Максим Колесніченко: Оце, на мій погляд, дуже важлива фраза – «золота середина». Якщо ситуація призвела до того, що людина переживає якісь почуття, емоції, які їй важко стримати, то вона, звичайно, має право на їх прояв. Єдиний елемент, на який би я звернув увагу, це адекватність проявів самій ситуації. Тому що можна наткнутися на якесь маленьке нерозуміння, а потім місяць чи два носити в собі роздратування і зрештою в одну секунду вилити його на якусь людину, яка просто, скажімо, зробила зауваження, не дуже значне, не дуже суттєве.

Ведуча: Пане Максиме, давайте рухатися поетапно. Порушення серцевого ритму. Я прошу Вас пояснити, що то за люди, які ризикують отримати таку патологію?

Максим Колесніченко: Порушення серцевого ритму найчастіше виникає у людей, які, як і всі люди з захворюваннями серця, приховують якісь емоції чи почуття. У випадку з порушенням серцевого ритму ці люди потребують уваги і певної емоційної близькості.

Це люди, які в дитинстві пережили травму відсторонення, травму відторгнення чи навіть вигнання.

Ведуча: Це – самотні люди, вони почуваються самотніми?

Максим Колесніченко: У певному сенсі, в чомусь вони самотні. Це люди, яким не завжди просто і легко налаштувати контакт, скажімо, з першого слова, з першої фрази. Це люди, схильні вичікувати слушного моменту для того, щоби комусь щось сказати. У дитинстві вони не могли за першої необхідності підійти до батьків, поспілкуватися з ними, отримати підтримку, обійми чи якесь добре слово, яке допоможе їм перестати боятися чи хвилюватися через те, що вони, скажімо, не такі, якими їх хочуть бачити, отримали не ту оцінку чи зробили щось таке, після чого можуть бути позбавлені того рівня прийняття і любові, який вони мали напередодні.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, Ви зараз сказали, що причина – у дитинстві. Однак порушення серцевого ритму проявляються пізніше, наприклад, після 30 років. Наскільки важливо в цей проміжок часу потрапити до психолога, щоб ці проблеми не розвивалися? І чи можливо, щоб у майбутньому не розвивалась така патологія?

Максим Колесніченко: Я вважаю, що звичайно, можливо. Але для того, щоб відповісти на це запитання, у нас повинна бути сформована культура відстеження власного стану здоров’я. І тоді наша медицина буде скоріше профілактичною, ніж якоюсь радикальною. У нас, на жаль, цього немає або, якщо в якихось поодиноких випадках воно формується, то це, дійсно, дуже поодинокі моменти. Рятує ситуація, коли люди з дитинства чи з юнацького віку займаються якоюсь фізкультурою, спортом. Особливо в цьому сенсі сприятливі групові види занять: теніс, баскетбол, футбол, будь-які види спорту, де можна контактувати з іншими людьми. Вони дають можливість прояву емоцій, якихось почуттів, які під час гри дуже швидко вивільняються.

Ведуча: Для продовження теми «Порушення серцевого ритму» давайте подивимося наше фото, а Ви його прокоментуєте.

IMG_36164 (irregular heartbeat)

Максим Колесніченко: Великою темною плямою всередині умовно показана зона, яка, скажімо так, відповідає за певний контакт з іншими людьми. Ця зона може бути ширша, менша, в якомусь іншому місці, але це те, що дуже часто відчувається як певний біль за грудиною. Коли дитина контактує з батьками і в них теплі стосунки, вона відчуває від них тепло навіть на фізичному рівні, їй просто гаряче стає. Якщо ж батьки відмовляють їй утому чи іншому виді контакту, не спілкуються з нею, посилаються на брак часу, на брак можливостей чи просто навіть на небажання, особливо коли сварять дитину, вони наносять їй певний удар. Це не просто відсторонення, це саме втручання в структуру дитячої душі, яке відбивається на її емоційному стані. У цій ситуації відбувається зупинка дихання. Дитина підходить, скажімо, до матері, до батька і про щось просить. Батьки, не маючи на це часу, не маючи на це змоги, відмовляють їй. Дитина перестає дихати, переживаючи відмову як стан якоїсь травми чи якогось пригнічення. Потім вона відходить, робить щось інше і після цього намагається знову відновити своє дихання.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, це повинно відбуватися день за днем чи навіть одноразовий подібний прояв може призвести до серйозних наслідків?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, перші такі факти відбуваються ще в період, коли дитина є немовлям. Вона кричить і чогось хоче, батьки не розуміють, чого вона хоче, і вони також мають якісь почуття, які накопичуються. Мати може гримнути, батько знову може гримнути: «Та коли ж вона дасть нам спати!». Ситуація, знайома в нашому житті. Дитина вже тоді реагує на ці речі. Потім, коли у вербальний період вона починає спілкуватися і усвідомлювати те, що відбувається, цей механізм закріплюється і проявляється у 30-40 років чи у якомусь іншому віці.

Ведуча: Давайте рухатися далі. Гіпертонічна хвороба. Що відбувається? Які психотипи, люди якої поведінки у сім’ї і на роботі схильні до розвитку гіпертонічної хвороби?

Максим Колесніченко: До гіпертонічних хвороб схильні найчастіше люди з дуже великою відповідальністю. Це люди, яким важко комусь щось довірити, вони краще самі виконають певну роботу, аніж, скажімо, перерозподілять обов’язки між партнерами чи деколи навіть підлеглими. Дуже часто це люди, яких зраджували в минулому або підводили колеги чи навіть батьки. Вони в дитинстві втратили довіру до інших чи їхня довіра стала слабкою. Вони краще самі виконають щось і будуть переконані в тому, що справа доведена до завершення. Це люди, яким важко довіритися іншим, тому що вони просто ризикують повернутися у той стан зради чи якоїсь травми в минулому.

Ведуча: То це люди, які не дозволяють іншим про себе піклуватися, я правильно зрозуміла?

Максим Колесніченко: І в цьому також є їхня особливість.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, ми з Вами прекрасно розуміємо, що, в принципі, гіпертонічною хворобою хворіють не тільки такі люди, але й люди емоційні, люди, як правило, лідери. Це якраз ті люди, які управляють іншими людьми.

Максим Колесніченко: І ті люди, про яких Ви говорите, і ті, про яких йшлося раніше, як і всі інші, переживають певні емоції. Так от, до гіпертонічних проявів схильні люди, які утримують у собі емоції гніву чи роздратування. Емоція гніву – це взагалі, складова повноцінного життя. Гармонійно розвинена людина переживає як, скажімо, велике щастя, так і велике горе, хвилювання, тривогу. Мова лише про те, як вона все це дозволяє собі проявляти, за яких умов і обставин це відбувається.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: