”Род как проявление любви и жертвенности”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Пане Максиме, сьогодні хочемо обговорити з Вами два поняття – це «жертва» у родині і «жертовність». Що включає у себе поняття «жертва» у контексті Вашої Програми терапії роду?

Максим Колесніченко: Перш за все, жертва – це людина, особа, яка від чогось потерпає, від чогось страждає. Страждати вона може, скажімо, від якихось фізичних умов – їй зимно, вона відчуває голод, спрагу тощо. І страждати вона може в результаті якихось психічних чи моральних впливів, які, що дуже важливо, її руйнують або відразу, або поступово протягом якогось тривалого часу.

Ведуча: Чому відбувається так, що в родині, де колись панувало кохання та взаєморозуміння, хтось стає жертвою, а хтось стає ініціатором такої історії?

Максим Колесніченко: Дуже різнопланове запитання. Якщо говорити про те, що було кохання, а потім воно кудись поділося, то саме брак цього стану, цієї якості душі і стосунків між людьми і призводить до того, що хтось у сім’ї, найчастіше дитина, стає жертвою якихось обставин.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, Ви зараз сказали, що, в принципі, абсолютно кожна людина хоча б раз у житті була жертвою. Це правда?

Максим Колесніченко: Нажаль, це так. І не один раз.

Ведучий: Тобто це деякий стан, який з’являється і зникає? Як саме це відбувається?

Максим Колесніченко: Як виникає цей стан? Ви знаєте, деколи він виникає у результаті якихось свідомих дій однієї людини по відношенню до іншої, скажімо, батьків – до дітей. А деколи цей стан приймається в сім’ї і засвоюється саме як сценарій життя: «у моїх батьків нічого не виходило, моя мати нещасна, мій батько нещасний у чомусь іншому, і те саме чекає на мене». Дитина успадковує ставлення до життя, успадковує те, що називається інтроектами, засвоює і бачить у житті той самий негаразд, який бачили її батьки. Тут сценарій жертви формується з самого початку і надалі лише розвивається, переходячи в доросле життя.

Ведуча: Ви знаєте, мені взагалі здається, що наше життятече по колу і багато історій з нами повторюється. Якщо батьки, скажімо, зробили зі своїх дітей жертв, дітям бракує уваги та піклування, то, можливо, і ці батьки у свій час були такими ж жертвами.

Максим Колесніченко: У цього є величезне підґрунтя, це насправді так. Але я тут хочу додати ще один аспект. Батьки, які дуже турбуються про власних дітей, гіпер-опікуються ними, призводять до того, що діти не мають потреби самі думати про своє майбутнє і сьогодення. Такі діти знають, що є завжди хтось, хто захистить, подбає, попіклується, хто нагадає про забуту річ чи про важливу подію, і вони не напружуються задля того, щоб власноруч створювати своє майбутнє.

Ведуча: У них не виробляється життєвий імунітет, захищатися в них немає потреби, так?

Максим Колесніченко: Я би сказав, не виробляється внутрішньої стійкості, внутрішньої основи, яка надалі впливатиме на таку якість як відповідальність цієї людини за її, скажімо, сім’ю, за її стосунки з дітьми, родичами, товаришами, колегами.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, коли ми говоримо про жертву, відповідно має бути людина, яка робить одного з членів сім’ї жертвою. Коли жертва розуміє, що вона – жертва? Коли друга половина розуміє, що змушує бути жертвою? Як це зрозуміти у сім’ї?

Максим Колесніченко: Найпростіший варіант розгляду цієї ситуації полягає у тому, щоби розібратися, до чого призводять ті чи інші стосунки. Як людина почуває себе після спілкування, її життєвий тонус підвищується чи навпаки знижується? У жертви життєвий тонус буде знижуватися чим далі, тим більше, і такій людині важко зрозуміти сенс того, заради чого це все відбувається.

Ведучий: Чи може бути така ситуація, коли людина вважає, що в сім’ї є лідер і все це абсолютно нормально?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, інша особа найчастіше не помічає цього, вона вважає, що захищає інтереси родини, власні інтереси, відстоює власні права. Можливо, вона навіть таким чином намагається відстояти права тієї особи, яка стає жертвою у цій ситуації, але робить це таким чином, що людина, про яку вона піклується, цього так не сприймає.

Ведуча: Мені здається, що деяким людям навіть подобається бути жертвою. Є такі?

Максим Колесніченко: Нажаль, це явище досить поширене і є багато людей, які в цьому знаходять певні плюси, певні позитивні моменти. Це пов’язано зі ставленням людини до життя, до турботи, яку вона таким чином може від когось із родичів чи близьких людей отримати в більшій мірі, ніж той, хто не є жертвою і сам виборює власні права чи відстоює свої позиції. Це певний сценарій, який багатьма сприймається як один з найбільш вірогідних і можливих, і їх це влаштовує.

Ведуча: Дуже зручно у певний момент бути жертвою, мені здається. Ти не несеш ніякої відповідальності ні за що, так легше жити. Як Ви думаєте?

Максим Колесніченко: Для багатьох – так, але в цьому є одна пастка, яка стосується майбутнього. Сьогодні людина може уникнути відповідальності за щось, а завтра вона не зможе взяти на себе відповідальність за власне життя і за власний вибір у цьому житті.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, коли ми говорили з Вами про ті ознаки, які характеризують жертву, Ви казали про життєву енергію. Чи є якісь конкретні прояви її втрати, які вказуватимуть на те, що необхідно обов’язково іти до психолога?

Максим Колесніченко: Якщо точніше, я говорив про життєвий тонус, до якого можна долучити поняття енергії в широкому сенсі. Якщо відповідати на це запитання, то одним із найбільш яскравих і найбільш вагомих критеріїв її втрати є зникнення бажання щось робити.

Ведучий: У сім’ї чи в принципі у житті?

Максим Колесніченко: Усе відбувається поступово: спочатку зникають невеличкі бажання, потім під час дії людина починає замінювати слово «хочу» на формулювання «це треба» – мені, родині чи ще комусь там на роботі. Коли цього вольового детермінанту стає більше, це вже тривожна ознака, тому що людина починає щось робити всупереч власному бажанню.

Ведуча: До чого може призвести ситуація у родині, в якій є жертва? Чи може вона призвести до небезпечної самотності, коли підліток тікає з дому, та, приміром, до суїциду?

Максим Колесніченко: Нажаль, це дуже велика зона ризику. Якщо зникають бажання, тобто потяги душі до якогось власного розвитку, залишається лише те, що треба робити. У людини, тут немає значення, підліток це чи дорослий, такий стан може проявлятися в депресивності, і ця депресія може тривати або короткий, або більш тривалий проміжок часу. Це знищує її життєві сили і призводить до того, що поступово, крок за кроком, вона втрачає сенс і цінність життя як такого. Тоді у неї виникають дуже різні запитання, які призводять, не дай Боже, до якихось незворотних наслідків.

Запитання з форуму: Добрий день. Можливо, шановний психолог підкаже, хто є справжньою жертвою в моїй ситуації? Моя мати постійно каже, що вона усе віддала – і здоров’я, і кар’єру – заради мене та мого брата. Вона постійно дорікає цим і жаліється, що ми не такі, як вона того хотіла. Через такі дорікання ми з братом почуваємося неповноцінними.

Максим Колесніченко: Я вважаю, що в дитинстві ця мати була жертвою одних обставин, а ці діти на сьогодні стали жертвою інших обставин. І, в принципі, цей сценарій певним чином, наскільки я можу зробити висновок, передається від одної сім’ї до іншої в межах цієї родини. Щоб уникнути стану жертви, треба, перш за все, згадати про те, що діти мають право на власний вибір, навіть якщо мати їм дала багато того, що могла дати. Разом з увагою, теплом і любов’ю їй бажано було б пам’ятати, що у дітей є свій вибір, свої погляди на життя. Вони не обов’язково і, може, навіть зовсім не повинні відповідати її очікуванням стосовно професійної реалізації тощо.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: