”Психосоматические особенности в преодолении желудочно-кишечных заболеваний: язва двенадцатиперстной кишки и желудка, запоры, эмоциональная диарея”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Розлади шлунково-кишкового тракту ми у цій студії завжди розглядали як соматичні захворювання. Пане Максиме, а з точки зору психосоматики, чому виникають загострення з боку шлунку і кишківника?

Максим Колесніченко: Усе починається в перші години, хвилини, дні життя кожної людини – тоді, коли вона потребує їжі і коли її рот – це єдиний контакт з навколишнім світом стосовно задоволення потреб, окрім емоційного контакту з батьками чи оточенням. Усе починається звідти і все залежить від того, як батьки задовольняли цю потребу, як вони встигали відповісти на дитячий крик. Можливо, вони затягували цей процес чи зневажали потреби дитини. Саме тоді усі ці психосоматичні взаємні зв’язки і починали формуватися.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, Ви зараз ставите знак рівності між криком і голодом, тому що ніяк по-іншому дитина грудного віку не вміє привернути до себе увагу?

Максим Колесніченко: Крик – це ознака гострого стану голоду. Дитина не кричить відразу. Коли вона відчуває, що зголодніла, вона іншим шляхом дає про це знати. Але якщо голод не задовольняється певний час, тоді вона схильна до крику.

Ведучий: Я чому так запитую, тому що раніше дітей чітко за часом годували, і буквально вночі могли збудити дитину, щоб нагодувати. Зараз же вважають, що годувати варто за потребою, проявом якої якраз і виступає крик. А Ви говорите про те, що дитину варто годувати так, як це було раніше, не за вимогою, а за часом?

Максим Колесніченко: Ні, я не кажу, що треба годувати за часом. Я схильний до того, що дитина сама знає, коли їй треба їсти. Але, все ж таки, є певні норми, від яких не варто відхилятися, тому що в ранньому віці уже формується характер, формується специфіка реакції на той самий голод. Одна дитина буде вимагати їжу, а друга може ковтати цю потребу і мовчати тоді, коли в неї буде формуватися образа на батьків. Діти можуть по-різному проявляти потребу в їжі.

Ведуча: Хотілося б конкретніше, які саме ситуації можуть спровокувати розвиток захворювань шлунку і кишківника?

Максим Колесніченко: Перш за все — це звичайно стрес. І дуже небезпечним є стрес, який проживається у стані голоду або близькому до голоду. Тому, коли дитина хвилюється чи нервується, вона схильна вживати додаткову їжу порівняно з тим часом, коли вона перебуває у стані спокою, коли її нічого не відволікає і не турбує, коли вона спокійно спить, спокійно прокидається, з нею бавляться, вона бачить навколо себе значущих фігур – батьків, родичів, друзів.

Ведуча: Ви сказали, що дитина схильна заїдати стрес, коли вона нервує. Але всі люди схильні заїдати. Чому так трапляється?

Ведучий: А мені здається, що люди поділяються на дві категорії: є ті, що заїдають, а є такі, що, навпаки, відмовляються від їжі.

Максим Колесніченко: Звичайно, так і є, не всі є однакові і реакція не у всіх є тотожною. Одні люди схильні заїдати свою тривогу чи хвилювання, вони споживають їжу і певний час почуваються спокійно. Інші люди, навпаки, відмовляються від їжі. Ці люди мають схильність до іншого роду переживань, пов’язаних або із почуттям провини, або з переживанням відторгнення і прийняттям до себе цього відторгнення. Відмовляючись від їжі, вони поглиблюють свій стан нервового збудження. Перший варіант реакції може призвести до збільшення ваги у зрілому або навіть у дитячому віці(тоді вже разом з гормональними дисфункціями). А інший варіант реакції скоріше провокуватиме такі хронічні захворювання, як виразка, інші порушення внутрішньої флори і слизової кишківника, і, швидше за все, буде супроводжуватися зменшенням ваги.

Ведучий: Ви сказали, що проблеми починаються з дитинства, але ж діти не вміють заїдати свій стрес, якщо ми говоримо про зовсім ще маленьких. У них це, як правило, відчуття голоду. Саме це відчуття для організму, для психіки, коли «смокче під ложечкою», – це погано?

Максим Колесніченко: Ні, це наші природні відчуття від самого дитинства. Голод свідчить про те, що система відпрацювала і потребує поповнення якогось ресурсу, перш за все, калорій, якихось поживних речовин, вітамінів тощо. Якщо дитина має певний графік харчування, то, переживши якийсь стрес, вона може схотіти поїсти раніше. Скажімо, прийшов лікар. Дитина перший раз бачить цю людину, він послухав її, чимось холодним

до її животика, до спинки доторкнувся – вона перенервувала і захотіла їсти на півтори години раніше звичайного графіку. Вона відпрацювала швидше і потреба відновити себе у неї настала на півтори години раніше.

Ведуча: А якщо дитина відмовляється їсти? Ми не говоримо про немовлят, а про більш дорослих дітей 3-5 років. Багато з них не люблять їсти. Чи треба змушувати дитину?

Максим Колесніченко: У 3-5 років дитина вже може відчувати спротив стосовно того типу харчування, який вона має у власній родині. Тут дуже багато залежить від батьків, від тієї форми, яку вони використовуватимуть, коли годуватимуть свою дитину. Одні будуть наполягати: «Давай швиденько, у мене немає часу, я вже на роботу спізнююся. Відкривай ротика і будемо харчуватися». Такий варіант буде викликати спротив однозначно і дитина, скоріше за все, буде або випльовувати їжу, або якось інакше справлятися з цим тиском. І зовсім інше, коли з дитиною бавляться і в ігровій формі виконують цю функцію. Тут дуже важливо сказати про фізіологічні потреби у харчуванні дитини. Вона повинна якусь кількість калорій, вітамінів, інших поживних речовин отримувати регулярно для того, щоб організм нормально розвивався. Вона не повинна відчувати голод, навіть той, який вона не відчуває фізично. Прихильники цього підходу раніше виступали за харчування по годинах.

Ведуча: Хочеться поговорити про дорослих людей. Емоційна діарея, чому вона виникає? Можливо, через стрес? Це хвороба, яку потрібно лікувати, чи людина може самостійно з цимупоратися?

Максим Колесніченко: Емоційна діарея – це внутрішнє переживання підвищеної вимоги з боку оточення. Можливо, з боку такої фігури, від якої дитина або доросла людина не може відгородитися і не може жити окремо від неї. Скажімо, це контролююча мати чи хтось із таких родичів (я візьму крайню форму диктаторських схильностей), яких дитина боїться з самого початку – боїться спілкуватися з ними, навіть дивитися на них. Стереотип контакту з такими людьми, який формується у дитинстві, переходить і у доросле життя. Коли людина виростає, вона може зустріти такого керівникачи навіть когось із родичів дружини або чоловіка. Якщо такі люди знайдуться, а вони переважно знаходяться, це все буде відтворюватись, і тоді хвороба може поглиблюватись.

Ведуча: Чи можна вживати їжу, коли знаходишся у стані стресу, нервуєшся, поспішаєш?

Максим Колесніченко: Жодна тварина, якщо повертатись до попередньої ланки еволюції, не буде вживати їжу у стані напруги чи тривоги. Вона спочатку буде рятувати власне життя, потім заспокоїться, а вже потім прийматиме якусь їжу. Людина може вживати їжу у стані стресу, напруги, якоїсь крайньої втоми, пізно ввечері або вночі, коли їй потрібно спати тощо. Однак коли так відбувається, її м’язові тканини знаходяться у стані скорочення і не розкриваються повноцінно. Те саме відбувається і з процесами травлення та виділення, тому що вся система стискається у спазмі, зводитися в судомі.

Запитання телеглядача: Мене звуть Роман, мені 41 рік. Страждаю давно. У дитинстві я переніс дизентерію, в юності були запори, потім, після 30 років, з’явилася схильність до діареї. З боку нервової системи були численні стреси. Гастроентеролог ставила діагноз «синдром подразненого кишківника» і призначала дюспаталін. Ефект – незначний. Що характерно для мого випадку, у мене практично не буває ремісій. Заздалегідь вдячний за відповідь.

Ведуча: Синдром подразненого кишківника – це доволі поширена патологія на сьогодні. Це пов’язано з психоемоційним розладом?

Максим Колесніченко: Це пов’язано, і досить глибоко. Скоріше за все, тут ми маємо ситуацію, коли Роману довелося у підлітковому віці зіткнутися з критичною налаштованістю стосовно того, що він робив. Може, це була критика когось із батьків або когось із інших авторитетних чи, можливо, навіть авторитарних людей. Така реакція організму, скоріше за все, свідчить про намагання позбутися цього авторитарного впливу, щоб у подальшому розвиватися вільно.

Ведучий: Ви зараз чудово пояснили, чому це сталося. А, я думаю, нашому глядачеві важливо почути, що з цим робити. Ми пояснюємо причини, але як вплинути на те, що сталося 10-20 років тому?

Максим Колесніченко: Для того, щоб це зробити, варто переглянути ставлення до тієї фігури, яка є загрозливою чи, можливо, навіть небезпечною. Варто знайти той механізм, який допоможе Роману позбутися небезпечного ставлення до загрозливої фігури, щоб цей напружений елемент контакту між ним і авторитарною фігурою пом’якшувався і врешті решт зник. Якщо говорити коротко, то мова іде про знищення авторитарного компоненту у власному житті, щодо власної поведінки.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: