”Программа терапии рода как альтернативный взгляд на семейно-родственные отношения”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Наталія Грабченко;

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Наталія Долгополова – гість програми «Алло, лікарю!», сімейний лікар, кардіолог.

Ведуча: Сьогодні будемо говорити про витоки здоров’я сім’ї, про Програму терапії роду, яка досліджує та усуває різні психологічні травми, що стають поштовхом до проблем зі здоров’ям у родині. Методики Програми терапії роду дають можливість усунути передумови багатьох захворювань, що виявляються у нашому тілі, а значить і припинити можливість їх передачі наступним поколінням.

Також сьогодні у полі зору нашої програми – напрямки діяльності сімейної медицини в Україні.

Ведуча: Що собою являє Програма терапії роду?

Максим Колесніченко: Програма терапії роду – це така своєрідна спроба альтернативного підходу до сімейно-родинних стосунків, завдяки якій є можливість поглянути з іншого боку, з іншої точки зору на те, що відбувається у сім’ї, у родині. І тут я веду мову не лише про сім’ю, яка є на сьогоднішній день, стандартну сім’ю: батьки, діти, онуки, бабусі, дідусі. Я розглядаю зараз сім’ю у більш широкому сенсі, коли маю на увазі навіть тих наших попередніх представників роду, які на сьогоднішній день за певних обставин, зрозумілих усім, вже пішли з життя, але які є в нашій пам’яті і в пам’яті нашої сім’ї. І веду мову про той спадок, який вони залишили наступним поколінням і своїм нащадкам, зокрема нам – тим, що сьогодні живуть.

Ведуча: Напевно Вас щось підштовхнуло до створення цієї Програми? Які проблеми у взаєминах між людьми спонукали Вас до того, що потрібно щось робити і пропонувати якийсь вихід?

Максим Колесніченко: Я, як психолог, зустрічаюся, і досить часто, з тими проблемними питаннями, які виникають не лише у сім’ї і в стосунках, а формуються на самому початку життя будь-якої людини. Мова йде про такі проблеми, які мають психосоматичний характер, і спричинені непорозуміннями, що виникли у сімейних стосунках на самому початку їх формування чи у період народження дитини, і які у подальшому, з віком призвели до якихось уже фізичних негараздів та відхилень у власному здоров’ї, що, у свою чергу, впливатиме на подальший перебіг життя цих людей. І, врешті-решт, перед ними постає питання про те, з яким внутрішнім, душевним багажем вони зустрічатимуть похилий вік, старість, якими вони будуть у той час?

Ведуча: На Вашу думку, кому передусім потрібна ця Програма? Адже, напевно, немає родини, в якій би не було проблем: проблем психологічних, проблем у спілкуванні, проблем у здоров’ї.

Максим Колесніченко: На наших теренах, як на мене, ця Програма буде корисна дуже багатьом. Я не буду абсолютизувати її, але багатьом, хто відчуває можливість чи необхідність покращення родинних стосунків, хто прагне зміцнити душевний контакт між родичами чи між знайомими та друзями. Я вважаю, що ця Програма дасть багато корисного і буде до снаги всім, хто до неї звернеться, так чи інакше.

Ведуча: А власне, можна кілька слів про саму Програму, про її дію, що вона собою представляє? Тому що Ви сказали, що вона стосується не тільки тих, хто зараз живі і сущі і хто собою представляє оцю родину, а ще й наших предків. А ми подекуди і не знаємо про них нічого…

Максим Колесніченко: Саме так воно і складається на нашій території, в Україні. Ми маємо у спадок від радянських часів Другу світову війну. Якщо подивитись трохи назад, то ми можемо згадати і Першу світову війну, ми можемо згадати епідемії різноманітних хвороб, які пройшлися по нашій території і винищили багато життя серед нашого населення. Тому, перш за все, з чим працює Програма терапії роду – це пам’ять, яку ми несемо у собі, з якою ми живемо і завдяки якій ми будуємо наше майбутнє, подекуди і найчастіше навіть не усвідомлюючи того, чому ми вчиняємо саме так. Тут річ у тім, що визначна, питома вага нашого об’єму пам’яті знаходиться у підсвідомості і ми ніколи навіть не здогадуємося, наскільки те, що ми робимо сьогодні і як ми вчиняємо сьогодні, залежить від того, що міститься у нашій підсвідомості, тобто у нашій пам’яті. І тут, додаючи до всіх відомих видів пам’яті, які знають в офіційній психології, в інших галузях, можна сказати про пам’ять роду. Це те, що у терапії визначається як позасвідоме чи архетипічне явище чи явища. Але у кожного з нас є той спадок, який був лише в нашому роду, незважаючи на те, чи знаємо ми цих людей, чи не знаємо. Якщо резюмувати, то Терапія роду працює з пам’яттю, з якою можна розібратися навіть, що дуже важливо, не знаючи ні імен, ні прізвищ, ні того, ким були наші попередні покоління.

Ведуча: Тобто можна якось розбурхати цю пам’ять? Чи те, що Ви пропонуєте, це є якась фантазія на тему?

Максим Колесніченко: Це ніяк не фантазія. Мова йде про системне піднімання тих прошарків пам’яті, тих пластів, які є в нашій психіці, завдяки тим методам, які пропонує саме ця Програма, і правильна методична робота з цією інформацією. Те, що ми піднімаємо, відразу відбивається на нашому тілі, в наших почуттях, у нашій свідомості. А оскільки це психічний матеріал, який вже проявлений, це вже є та компонента, з якою ми можемо працювати тут, зараз і сьогодні, відстежуючи те, як ми це проживаємо, якими ми стаємо після цієї роботи і як ми після цього адаптуємося до зовнішнього світу, як ми з ним знаходимо спільну мову.

Ведуча: Запитання до гостя студії — сімейного лікаря, кардіолога Наталії Долгополової. От ви, так само як і я, слухаєте, про що говорить Максим Валентинович. На Вашу думку, це цікаво і це може бути дотично, власне, до першої ланки медицини, яку ви сьогодні представляєте?

Наталія Долгополова: Безумовно, сьогоднішня тема дуже актуальна, тому що значна частина захворювань має коріння від наших предків. І якщо ми будемо знати, на що хворіли наші бабусі, дідусі, по можливості, прабабусі, прадідусі або ж найближчі брати, сестри, дядьки, тітки, тим легше буде попередити лікарю та знайти джерело захворювання, яке є зараз. І дуже важливі ті стосунки у сім’ї, які складаються, психологічний клімат, поведінкові реакції, навіть харчові уподобання також мають велике значення у розвитку тих чи інших захворювань.

Ведуча: Максиме Валентиновичу, на що спрямована Програма? Якого результату ви від неї очікуєте?

Максим Колесніченко: Головною метою самої Програми, якщо говорити в загальному, є налагодження стосунків, налагодження відносин між членами однієї родини, спочатку однієї родини. Справа в тому, що (це прозоре питання, це відомий факт, я тут не буду оригінальним, якщо повторюся) для того, щоб людині вирости здоровою, їй треба спілкуватися з самого дитинства з різними людьми, з різними якостями цих людей і отримувати підтримку різного характеру, різного виду. Якщо дитина виростає в певній атмосфері, де вона отримує все це, – вона впевнена, вона здорова, вона планує своє майбутнє, у неї є сили, душевні, перш за все. Якщо дитина з самого дитинства позбавлена цього, вона буде інакше просуватися по життєвому шляху. Я зараз не вдаюся в деталі і не веду мову про різні темпераменти, характери. Я зараз веду мову про складові виховання. Тому, якщо ми говоримо про травмованих дітей, які потім виростають у травмованих дорослих (а травма залишається, просто трішки міняється адаптивний фон до цієї проблеми), то ми говоримо про те, що причини якихось подальших негараздів все одно залишаються. І ось ці негаразди в подальшому, у дорослому житті вже відбиватимуться на сім’ї, яка буде створена саме цією людиною. Таким чином, ми говоримо про власний досвід, який передається потім у наступні покоління своїм дітям.

Тому Програма спрямована на вирівнювання відносин, стосунків між цими людьми, на пом’якшення, покращення (якщо так можна загалом сказати) клімату, атмосфери, збільшення душевності. Це, мабуть, буде такий універсальний варіант опису того, про що йдеться. Люди повертаються обличчям один до одного, починають краще чути один одного, розуміти проблеми один одного і розуміти, в чому інша сторона потребує допомоги. Це можливість сказати про свої почуття або виразити їх якимось чином. Не завжди треба щось робити, можна просто поділитися своїми враженнями і вже на цьому підґрунті знайти розуміння між членами родини.

Ведуча: Вам це вдається? Адже на сьогоднішній день таке буває, що батьки не спілкуються з дітьми, брати не спілкуються з сестрами. І вони до Вас усі приходять і починають спілкуватися? Як це відбувається?

Максим Колесніченко: Відбувається це таким чином, що люди просто розповідають про те, в чому вони живуть і від чого вони страждають, від чого вони плачуть або від чого вони не можуть спати, не можуть спокійно працювати чи жити. Говорять про те, що їм заважає спілкуватися з дітьми, з батьками, із сестрами, з бабусями, з дідусями. І коли ці проблеми розглядаються, ми бачимо картину, яка проявилася на сьогоднішній день, але відстежуємо її з минулих поколінь. І коли ця проблема розгортається у панорамному аспекті, дуже багато чого стає зрозумілим саме тим людям, які звернулися, і вони бачать і свої помилки у вихованні своїх дітей, і розуміють,чого їхні батьки чи бабусі та дідусі були позбавлені, і в результаті чого вони не змогли саме їм дати повного обсягу почуттів, любові, прийняття, підтримки, тощо.

Тому відбувається двосторонній процес. Перш за все, людина розуміє, чого їй не вистачає, чого їй бракує і, по-друге, вона з більшим розумінням і повагою відноситься до своїх батьків коли розуміє, що їм це також не було дано у їхньому дитинстві. Оце є один з перших поворотних моментів обличчям до тих людей, з якими вони ще вчора конфліктували, а сьогодні вже мають змогу щось налагодити на зовсім іншому рівні стосунків.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: