”Психологическая коррекция заболеваний печени: застой желчи, дискинезия желчных путей”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Печінка – це головний фільтр нашого організму. Але, нажаль, інколи він дає збій у своїй роботі. З якими скаргами до Вас звертаються найчастіше?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, ті, хто звертаються до нас зі своїми питаннями, вже можуть відокремити причини фізичного і емоційногохарактеру. Є люди, які просто приходять і скаржаться на якісь негаразди у стосунках в сім’ї. Тоді печінка є складовою під час аналізу їхніх ситуацій, коли ми доходимо до першопричини.

Ведучий: Хотілося б почути ті нозологічні форми, ті хвороби, про які ми, в принципі, говоримо. Тому що стосовно захворювань печінки на слуху, як правило, гепатити, однак вони є вірусними. Хотілося б почути, які захворювання пов’язані саме з психоемоційними порушеннями.

Максим Колесніченко: Дякую. Ми зараз не розглядаємо фізичний аспект цього захворювання. Якщо є інфекція, то, звичайно, її треба лікувати медикаментозно. Ми зараз говоримо, скоріше, про ті хвороби, які виникають у результаті тривалого неповноцінного в емоційному сенсі життя людини. У наших сім’ях, у нашій культурі найчастіше побутує думка про те, що, якщо людина проявляє якісь негативні, як кажуть у народі, риси, тобто вона може сваритися, вона може голосно говорити, вона може проявляти грубощі, то це хвора людина. Вона обкладається різними характеристиками, як то негативна, деструктивна тощо. Таку людину плямують відповідним ставленням, від неї намагаються відгородитися, вивести за коло активного спілкування в житті і навіть у власній родині. А насправді мова іде тільки про те, щоби в сімейному колі, на роботі, в будь-якому оточенні та середовищі знайти можливість проявляти увесь спектр емоцій, серед яких є і така активна емоція як гнів, і навіть агресія.

Ведуча: Гнів і агресія також є причиною розвитку патологій жовчного міхура, чи ми говоримо лише про те, що вони провокують розвиток хворобиу печінці?

Максим Колесніченко: Ви знаєте, органи, як системи, відповідають на психоемоційному рівні за переживання певних емоцій. Зокрема, печінка під час її виснаження – це орган, у якому формуються емоції гніву і агресії.

Ведуча: А жовчний міхур?

Максим Колесніченко: Жовчний міхур, як складова цього комплексу, реагує на утримування гніву і агресії як емоцій, які накопичуються всередині, і на які виділяється певна енергія. Коли вони утримуються і не мають адекватного прояву назовні, я підкреслюю, не руйнівного, не шкідливого, тоді страждає саме жовчний міхур.

Ведучий: Ми неодноразово говорили у цій студії, що у будь-якого явища є дві сторони – «плюс» і «мінус». Гнів і агресія – це добре чи погано? Тому що зараз телеглядачі можуть подумати, що ці емоції призводять до захворювань печінки, жовчовивідних шляхів, жовчного міхура, каменеутворення, і почнуть їх приховувати та пригнічувати.

Максим Колесніченко: Насправді, вони так чи інакше придушуються у нашій культурі, нашими нормами, нашими стереотипами. Якщо хтось у сім’ї, в оточенні, найчастіше це чоловіча фігура – батько, наприклад, – починає хвилюватися і говорить голосно, когось це лякає, і дружина або діти просять його заспокоїтися, контролювати свій гнів. Якщо ми говоритимемо лише про функцію контролю, тобто стримування, це однозначно призведе до подальшого захворювання, і не тільки печінки, а взагалі якоїсь системи.

Ведучий: Призведе до погіршення?

Максим Колесніченко: Так. Мова йде про те, щоби знаходити можливості безперешкодно проявляти гнів, але таким чином, щоби він не руйнував нікого із оточення. Тому гнів, зокрема, виділяють двох видів: небезпечний для оточення і безпечний. Якщо, скажімо, людина розгнівалась під час сніданку, і тарілка зі сніданком летить у стіну, то це безпечний гнів, тому що людина контролює його і не спрямовує на людину. Якщо ж ця тарілка летить у домогосподиню чи в когось із людей, це вже небезпека і треба бити тривогу.

Ведучий: Стоп-стоп. Тобто коли літають тарілки – це нормально?

Максим Колесніченко: Це для того, щоб краще зрозуміти людину.

Ведуча: Я так розумію, що так звані шалені італійські родини, де завжди тарілки літають, це нормально, там немає захворювань печінки, жовчного міхура. А наша українська жінка, вона також пристрасна…

Максим Колесніченко: Ви знаєте, я не можу сказати, як в італійських родинах, але якщо вони проявляють гнів і у них це в культурі – в рамках норми, то вони, звичайно, спокійніше до цього ставляться. У нас же переважно схильні до того, щоби не проявляти, не говорити голосно, щоби все було таким трошечки рамочним і підконтрольним, і саме в цьому криється небезпека.

Ведуча: А хто потрапляє до групи ризику? Чоловіки, жінки, люди якої вікової категорії? Чи діти так само мають той гнів, який спричиняє захворювання печінки, жовчного міхура?

Максим Колесніченко: У групі ризику – всі категорії. Справа в тому, що у дорослої людини на основі цього механізму вже склався стереотип і його наслідки – набагато глибші, ніж у дитини, яка тільки-но починає його формувати в своїй поведінці.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, дуже яскравим почуттям є також страх. Наскільки він може призводити, наприклад, до дискінезії жовчовивідних шляхів, коли порушуються скорочувальна і розслаблювальна функції жовчного міхура?

Максим Колесніченко: Це також може впливати. Але, Ви знаєте, якщо підходити саме до емоції страху, то варто розглядати вже не лише роботу конкретних органів. Це робота всієї системи: задіяне і серце, і нирки, які, власне, виділяють ту якість енергії, яка підтримує емоцію страху, і печінка, і інші органи. Тут можна говорити багато, тому що це процес, який можна розкласти на елементи внутрішнього алхімічного ґатунку. Кожний елемент щось виділяє, ці ферменти, гормони кудись спрямовуються і десь накопичуються. Людина переживає загальне напруження в якійсь системі і шукає адекватного виходу цього напруження. А де саме цей вихід буде відбуватися, тут уже треба вміти контролювати.

Ведучий: Тобто, умовно кажучи, де тонше, там і рветься?

Максим Колесніченко: Так.

Ведуча: Пане Максиме, розкажіть будь ласка, як можна коригувати захворювання печінки і жовчного міхура, адже, наскільки я зрозуміла, самостійно впоратися із цими психоемоційними розладами вкрай важко.

Максим Колесніченко: Це дуже важливе і дуже глибоке питання, тому що емоція ніколи не виникає самостійно, вона завжди присутня в переліку якихось інших емоцій чи станів. Якщо говорити коротко про якісь профілактичні заходи стосовно саморегуляції, самокоригування, то, починаючи з найменшого віку, дитину дуже важливо навчити відстежувати її емоційні стани. Дитина стоїть, і видно, що її щось турбує, щось хвилює. Варто допомогти їй розібратися, чи вона хвилюється, бо боїться чогось, чи тому що хоче сказати щось голосне або образливе для когось і просто стримує себе. Чи це емоції зовнішнього чи внутрішнього спрямування? Коли дитина навчиться говорити собі: «Зараз я хвилююся. Чому? Я боюся цього чи я зла на того?», вона зробить перший крок до того моменту, коли зможе до певної міри самостійно поратися з власними почуттями. І коли вона таким чином, крок за кроком, навчиться доходити висновку, що вона, наприклад, на когось зла і конкретно знає, на кого, тоді вона зробить дуже великий внесок у своє здоров’я, оскільки буде знати, над чим їй потрібно працювати. Тоді вже мова йтиме про те, як дати прояв цим станам.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, іншими словами, якщо я правильно Вас почув, ми кажемо про самолікування. Я, на жаль, не пам’ятаю, можливо і Ви говорили про те, що думки не можуть лікувати думки. Чи в даній ситуації, коли ми кажемо про психоемоційний стан, чи не простіше було би звернутися до фахівця, який навчить, як це робити?

Максим Колесніченко: Я саме про це і кажу. Мова йде про те, що батьки повинні це знати і вміти це робити, а отже вони повинні знати, як працювати зі своїм власним станом. Тобто їм також це треба пройти, і, звичайно, разом із фахівцем.

Ведуча: Якщо говорити не про дітей, а про вже дорослих людей. Якщо вже є серйозні патології печінки, жовчного міхура, то чи не запізно для психоемоційної корекції?

Максим Колесніченко: Я вважаю, що чим раніше на це звернути увагу, тим краще для людини в будь-якому віці.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: