”Предательство в семье”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Наша тема сьогодні – це зрада. Чому люди зраджують та як жити після зради? Про це поговоримо сьогодні. Пане Максиме, можливо, ми спочатку пояснимо нашим глядачам з фахової точки зору, що таке зрада?

Максим Колесніченко: У широкому сенсі зрада – це недотримання якоїсь обіцянки, недотримання слова або, якщо говорити більш загально, скидання з себе відповідальності за щось.

Ведуча: Які види зрад бувають?

Максим Колесніченко: Дуже багато. Зрада Батьківщини, наприклад, стосується великої соціальної групи, зрада сім’ї стосується малої соціальної групи. У межах сім’ї це може бути, наприклад, зрада батьками одне одного, зрада дітьми батьків або батьками дітей. І, звичайно, найбільш підступний вид – це зрада самому собі.

Ведуча: Поясніть будь ласка докладніше, яким чином відбувається родинна зрада?

Максим Колесніченко: Вона може відбуватися так. Наприклад, батько створив сім’ю, народилася дитина. Він розуміє чи сам собі каже: «Я буду піклуватися про дитину, піклуватися про дружину, підтримуватиму на всіх відповідальних етапах їхнього життя». Він бере на себе цю відповідальність. Дружина і діти розуміють це і розуміють, що можуть опертися на свого чоловіка чи батька (я взяв батька як приклад, це може бути і мати, і будь-хто). Настає момент, коли батькові чомусь важко це робити, і він поступово починає знімати з себе цю відповідальність. І коли дитина очікує отримати якусь допомогу, присутності батька у її житті стає все менше і менше. Врешті, скажімо, в якихось аспектах, його підтримка просто зникає. Він зайнятий чимось своїм, найчастіше якимись власними проблемами.

Родинна зрада полягає у тому, що дитина чекає від батьків допомоги, а вони перестають її надавати без будь-якого попередження. Якби вони сказали: «Ти знаєш, я думав, що зможу тобі допомогти, а виявляється, що сил моїх не вистачає для того, щоби в цьому і цьому тебе підтримати. Тому ти мене вибач будь-ласка, але на це я не спроможний (або неспроможна)», тоді дитина б розуміла, що чекати на допомогу не треба. Зрада ж полягає у тому, що очікування на підтримку є, а самої підтримки немає.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, у зраді в даному прикладі все так відносно, тому що діти можуть очікувати значно більшого, ніж з самого початку дають їм тато і мама. Що у такому випадку?

Максим Колесніченко: З часом дитина росте, і якщо у рік чи два вона ще може робити дуже мало і батьківська допомога, як правило, є значною, то у подальшому діти можуть очікувати від батьків того самого рівня підтримки, не розуміючи, що колись треба ставати на власні ноги, а здоров’я батьків не є залізним…

Ведучий: Це може сприйматися дитиною як зрада?

Максим Колесніченко: Справа в тому, що розуміння цієї ситуації як зради і дійсна зрада – це різні речі. І тут, я вважаю, що батьки уникли би багатьох конфліктів у власному спілкуванні з дітьми, якби сказали їм: «Дивись, ми тобі допомагаємо стати на ноги, отримати освіту, влаштуватися десь тощо. Але далі намагатимешся рухатися самостійно. Ми, звичайно, зможемо підтримати тебе якось ще після цього, але зважай на те, що колись ми залишимо цей світ і ти будеш усе вирішувати самостійно».

Ведуча: Тобто людина навіть не завжди усвідомлює, що вона зраджує? Можуть бути такі випадки?

Максим Колесніченко: Найчастіше воно так і є.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, а якщо ситуація абсолютно зворотна, коли батьки чекають допомоги від дітей, і, в принципі, діти допомагають, але не в тому обсязі, якого хочуть батьки?

Ведуча: Як часто сьогодні діти навідують своїх батьків? Раз на тиждень, можливо, два рази на тиждень. А батьки хочуть, щоби діти робили це чи не щодня, як вони свого часу піклувалися про своїх дітей. І батьки думають: «Все, діти зраджують нас». Можуть бути такі випадки?

Максим Колесніченко: Воно так і є, насправді. Але ж тут мова йде не зовсім про зраду. Кожні батьки хочуть бачити своїх дітей, розуміти, що вони потрібні своїм дітям. Наскільки потрібні – це вже вони самі з’ясовують. Деякі батьки зловживають цим – вони хочуть бути потрібними своїм дітям настільки, щоби дитина без них і кроку не могла зробити самостійно. Це вже тоталітарний вплив, і це не призводить до конструктивного вибудовування стосунків.

Ведуча: Пане Максиме, чи можна сказати, що є якісь кризові періоди у подружньому житті, коли найчастіше відбуваються зради? Можливо, це рік подружнього життя, два, три?

Максим Колесніченко: Виокремлюють перший рік, хтось навіть виділяє першу вагітність дружини – коли її поведінка зовсім не схожа на ту, яка була до шлюбу. Під час вагітності дружина поводить себе не завжди адекватно з точки зору власного чоловіка. Він каже: «Я не впізнаю її. Куди дивилися мої очі рік тому, коли я тільки звернув на неї увагу?». Хтось виділяє цей момент як кризовий, і я скажу, що спілкувався з багатьма людьми, які зізнавалися, що вперше зрадили дружині саме під час її вагітності.

Ведучий: Говорячи про зраду, ми завжди маємо на увазі фізичну зраду. А чи завжди це так? Адже перед фізичною зрадою завжди є психологічна зрада – коли ти не тілом зраджуєш, а головою. І саме тут варто шукати причину, як мені здається.

Максим Колесніченко: Я можу погодитися з цим, але я би сказав, що не головою, а душею. Саме в цьому і полягає зрада самому собі. Вона проявляється у тому, що може змінюватися

поведінка людини – вона може перестати піклуватися про себе або про інших, перекладаючи цю відповідальність, наприклад, на дружину. Ніби-то зовні все так, як і було, але насправді внутрішньо такого ставлення, як було, вже немає.

Ведуча: То ви кажете, що людина зраджує сама собі? Можливо, від такого стану починаються всі інші зради? Людина зрадила себе, а потім вже може зраджувати всіх інших.

Максим Колесніченко: Якщо причиною зради самого себеми розглядатимемо дитячу чи юнацьку травму, тоді, у цьому сенсі, все стає на місце. Людина бере на себе відповідальність піклуватися про власну сім’ю. Коли вона входить у сімейні стосунки, намагається щось робити, то виявляється, що їй самій не вистачає тепла, іграшок, якихось видів турботи про себе, тоді вона навіть, як не прикро це звучить, конкурує з власною дружиною, з власною дитиною чи з дітьми і стає егоцентричною, забираючи увагу на себе.

Ведучий: Ви сказали, що ми шукаємо причини у дитинстві. Чи означає це, що лікування чи профілактику зради, якщо така існує, варто пов’язувати з дитинством?

Максим Колесніченко: Так, абсолютно вірно. Якщо в дитинстві особа переживає якусь травму, це може бути зовні не помітно. Вона каже, що «мене одягали, взували, годували, мене вкладали спати, але зі мною ніколи не говорили про те, що я відчуваю, про що я хочу поговорити, що мене турбує. Відправляли до школи, не знаючи, як я там спілкуюся з учителями, з однолітками. Мене зустрічали зі школи, годували, садили вчити уроки і не цікавились моїм душевним станом». У цьому сенсі людина отримує травму, яка триває певний період. Це не одна якась подія, яку можна згадати, це стиль життя.

Ведуча: До чого це може призвести?

Максим Колесніченко: Вона не може пробудити свою душу в сенсі розуміння потреб інших людей, своєї дружини, своїх дітей, бо її душа в цей момент просто спить. І виходить, тоді, коли вона має турбуватись уже про свою дитину, вона сама потребує цієї уваги, щоби себе виростити з того стану.

Ведучий: Лікування полягає якраз у тому, щоби допомогти пробудити душу, ті самі почуття? У чому полягає основний принцип?

Максим Колесніченко: Безумовно, все починається з особи, яка пережила травму і яка несе цю травму з собою протягом усього життя. ЇЇ фізичний стан, фізичний вік може вводити нас в оману. Ми дивимось, що людина доросла, нібито склалася, а насправді починає щось робити і виявляється частково інфантильною. Тому, звичайно, перш за все, виокремлюється той період, та подія чи події, які призвели до формування травми, або, інакше кажучи, не дали можливості емоційному, душевному стану розгорнутися в повному обсязі. Саме через них людина не знає, що може звертати увагу на подібні прояви, які, насправді, і є тією найголовнішою поєднуючою, консолідуючою силою в межах сім’ї, на базі якої будуються усі майбутні стосунки.

Запитання телеглядачки: Я живу з чоловіком 20 років. У мене така ситуація в житті: він ніколи мені не зраджував, і я йому не зраджувала, але він постійно п’є. І я вважаю, що це – зрада. У мене питання, чи є алкоголізм зрадою?

Ведучий: Максиме Валентиновичу, я би додав, що не тільки, наприклад, зрада зі спиртним, але ще й зрада з роботою, зі своїм хоббі. Що гірше – зрада з іншою жінкою чи зрада з алкоголем, роботою, захопленням?

Максим Колесніченко: Я не знаю,чи можна ставити це на важелі, запитуючи, що важливіше, а що – другорядне. Стосовно алкогольної залежності, це, перш за все, хвороба самої людини, яка знаходиться у цій залежності. Найчастіше люди думають, що «я сильний і, якщо я захочу чи коли захочу, я цього позбудуся в одну мить і все повернеться на свої місця». Насправді, проблема тут більш глибока, ніж зовні це можна спостерігати. І в житті кожної людини, яка має схильність до алкоголю чи вже увійшла у стан алкогольної залежності, обов’язково є якась дуже важка, глибока травма, про яку вона, можливо, навіть не здогадується. У дорослому віці дитина, яка виростає з цією травмою, має схильність до такого типу уникань, які зовні проявляються в алкоголізмі. Вона ніби демонструє усім іншим: «Дивіться, я сам чи сама потребую уваги, турботи, опіки про себе. Я не спроможний зараз щось зробити, бачите, я ж нетверезий. Отже я хворий». Тому, перш за все, ці люди потребують уваги та допомоги, і не лише у колі родини, а й з боку фахівців. З певної точки зору, це – зрада, але зрада з приводу хвороби.

Ведучий: Максиме Валентиновичу, дуже часто, коли чоловік пропадає на роботі, він повертається додому і каже: «Я ж усе це роблю для сім’ї». Однак він не бачить, як ростуть його діти. Хоча, з іншого боку, він усе робить задля того, щоби в родині був матеріальний добробут. Це зрада сім’ї чи це та ціна, яку платить батько задля того, щоби в його родині було благополуччя?

Максим Колесніченко: Я не можу сказати, що це є зрада, якщо він дійсно вкладає усі свої зусилля у те, щоби дитина чи родина жила краще. Критерій відповіді на це питання полягає у визначенні межі цієї роботи. Якщо він працює на трьох роботах для того, щоби вони могли звести лад у сім’ї, якось вижити, не померти від голоду чи від нестачі чогось, тоді виходить, що в нього іншого виходу на цей період немає. Але якщо вони живуть у принципі не погано і матеріальне питання не є для них нагальним, тоді, звичайно, варто переглянути ставлення цієї людини до роботи і повернутися до родини.

Ведуча: А можете на останок програми щось порадити нашим глядачам, які, можливо, стоять на межі зради: «Я кохаю свою дружину, але в мене є потреба зраджувати».

Максим Колесніченко: Я думаю, що пам’ятати про те, що формування сімейних стосунків – це постійне, щоденне і повсякчасне випробування власного ставлення і власного формування любові до іншої людини, до своєї сім’ї і взагалі до соціуму. Якщо на цьому шляху зустрічаються якісь перешкоди, то варто пам’ятати про те, що саме це і є момент випробування, спокуси. Все решта залежить від можливості людини прийняти себе зрадником, людиною, яка пішла на спокусу і когось знищила у душі чи по факту.


top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: