”Психологические факторы формирования заболеваний кожи: аллергия, нейродермит”

Ведуча – ведуча програми «Алло, лікарю!» Світлана Умінська.

Ведучий – ведучий програми «Алло, лікарю!» Євген Шевчук.

Максим Колесніченко – гість програми «Алло, лікарю!», філософ, психолог-консультант, інструктор цигун, голова правління Інституту саморозвитку людини «САМРІТІ», автор Програми терапії роду.

Ведуча: Пане Максиме, а чи дійсно ми абсолютно все відчуваємо нашою шкірою?

Максим Колесніченко: Так, ми насправді все сприймаємо через шкіру, просто не завжди на це звертаємо увагу. Я можу нагадати, що шкіра вважається найбільшим органом, який є у нашому тілі. Його площа дозволяє нам знімати інформацію про весь навколишній світ, усе оточення. І відбувається це від самого народження.

Ведучий: Коли ми з Вами говорили про будь-які психосоматичні прояви, йшлося про те, що всі вони мають витоки у нашому дитинстві. Чи так само відбувається і з захворюваннями шкіри?

Максим Колесніченко: Так.

Ведучий: Що ж відбувається в дитинстві такого, що у зрілому віці проявляє себе як алергія, нейродерміт, псоріаз тощо?

Максим Колесніченко: Якщо говорити про дитячий вік, від самого народження, то можна символічно позначити, що в структурі свого роду кожна дитина отримує чи не отримує підтримку від своїх попередніх поколінь. Якщо ця підтримка, ця увага, ця енергія наміру доглядати дитину присутня в її оточенні, то дитина буде почувати себе вільною, розкутою і її шкіра не буде подразнюватись у відповідь на якісь зовнішні впливи. Якщо ж цієї уваги і присутності буде бракувати, дитина буде реагувати на щось зовні і буде дуже тривожною, що з часом обов’язково позначиться на її шкірі.

Ведучий: Я не можу згадати жодної спільної передачі, де не говорилося б про те, що всі проблеми – через неправильні стосунки між батьками і дітьми. Хотілося б конкретніше.

Максим Колесніченко: Якщо конкретніше, то всілякі порушення з самого дитинства починаються тоді, коли дитина намагається знайти собі місце в соціумі, починаючи з власної сім’ї, і не знає, як це зробити адекватно. Якщо вона хоче малювати, то вона бере крейду, фломастер і малює там, де бачить – на стіні. Батьки, які розуміють і усвідомлюють, що дитина намагається проявити якийсь талант, схильність, здатність до чогось, просто дадуть їй можливість робити це в адекватному середовищі. Малювати – будь ласка, малюй, тільки не на стіні, а на папері. Батьки, які більше дбають про порядок у хаті, про акуратність, про чистоту, можуть зірватися емоційно і насварити дитину, незважаючи на те, що вона щось таке душевне проявляє, що може допомогти їй реалізуватися у майбутньому як унікальній людині.

Ведуча: А ті батьки, які намагаються реалізувати не талант дитини, а свої амбіції через дитину? Я, наприклад, хотіла стати спортсменом, у мене не вийшло в дитинстві, то чому б моїй доньці чи сину не стати спортсменом?

Максим Колесніченко: Такого дуже багато, насправді.

Ведучий: Це погано?

Максим Колесніченко: Чи це погано, чи це добре – вирішувати самим батькам. Але якщо дитина має право обирати, батьки можуть запропонувати: дивись, є така можливість, чи хочеш ти цього? Якщо дитина схильна до цього і в неї виходить, можна приділити цьому якийсь час, щоб розібратися. Якщо ж її примушують, це руйнуватиме дитину і обов’язково одного разу проявиться.

Ведучий: Кажуть, що шкіра – це дзеркало наших внутрішніх органів, що треба лікувати не хворобу, а організм в цілому. Чи може в даному випадку допомогти психотерапія?

Максим Колесніченко: Психотерапія спроможна зробити свій вагомий внесок у лікування всього організму загалом. І якщо говорити про психотерапевтичний аспект, то ми звертатимемо увагу на емоції, які формуються, скажімо, на рівні серця – це любов, ненависть, прийняття; про психологічні стани, які виникають за підтримки системи печінки та жовчного міхура – це терпіння тощо. Ми пройдемося по всіх системах, які відповідають за наш стан здоров’я загалом, і будемо зважати на ті обставини, на ті, можливо, сценарні події, які постійно, з певною періодичністю відтворюються в житті людини. Тоді ми зможемо вийти на ті руйнівні чинники, які вмикають систему хвороби і мають прояв через шкіру.

Ведуча: Хочеться розібратися з таким захворюванням як атопічний дерматит. Чому він, власне, виникає, яка його історія?

Максим Колесніченко: Атопічний дерматит має генетичну природу, він передається просто фактом народження дитини, у якої на генному рівні вже є інформація, яка одного разу прокидається. От коли вона прокидається, то вже можна відстежувати, яку реакцію дає дитина з урахуванням її типу нервової системи, темпераменту, характеру та інших чинників її активності.

Ведучий: Атопічний дерматит проявляється, коли дитина знаходиться у колисці. Можливо, оточуючі роблять щось не те, вони не розуміють крик дитини, її емоції, в чому причина? Тому що, насправді, ніхто не знає істинну причину атопічного дерматиту, абсолютно ніхто.

Максим Колесніченко: Є генетична спадковість, сприятлива для якихось зовнішніх подразників.

Ведучий: А який механізм цього?

Максим Колесніченко: Ви самі сказали, що дуже важко з’ясувати. Можна лише відстежувати реакцію дитини на голос матері, голос батька, голоси незнайомих людей, від чого чи після чого з’явилося почервоніння, подразнення, чи якісь інші ознаки.

Ведуча: Мені цікаво, як можна працювати з такими немовлятами, вони ж нічого не розуміють? В Інституті саморозвитку людини «Самріті» Ви беретеся за такі випадки?

Максим Колесніченко: Перш за все, ми працюємо з батьками, які мають можливість постійно відстежувати стан здоров’я своєї дитини, її настрій, активність, її життєвий тонус в загальному аспекті. Від них ми вже маємо певний зворотний зв’язок. Наприклад, мати каже: «Ви знаєте, я врахувала щось із порад і змінила, – скажімо, – режим у годуванні. Я не наполягаю на тому, що мені треба вкластися у 15 хв., я годую дитину трішки повільніше. На це йде хвилин на 5 більше часу, але зате дитина їсть спокійно і не нервується після цього». Робота будь-що проводиться з батьками, тому що саме від них залежить, як дитина житиме далі.

Запитання телеглядача: Я хочу задати питання про вітиліго. У нашого молодого хлопця вітиліго з 5 років, зараз йому 19. У дитини був серйозний стрес.

Максим Колесніченко: Психотерапія, психокорекція може допомогти у цьому випадку тим, що з’ясовуватиме, що це був за стрес, яка система в результаті дала збій і які органи цієї системи чи іншої, компенсаторної, були задіяні для відновлення організму.

Ведучий: Що це нам дасть на виході? Ми ж знаємо, що вітиліго не лікується. Ми можемо перевести його у стадію стійкої ремісії?

Максим Колесніченко: Якщо ми виокремимо руйнівний фактор, що спричинятиме до відновлення чи поширення зони вітиліго, та подивимося, як можливо його вилучити з життя дитини, яка колись стане дорослою, то можна буде зосередити її увагу на тому, що ось такі і такі чинники чи події спричиняють у тебе розвиток цієї хвороби. Тоді дитина буде озброєна знаннями про цю хворобу.

Ведуча: У мене щоразу виникає нейродерміт в області шиї. Я знаю, що провокуючим фактором був стрес, але стрес був давно – рік тому. Зараз, в принципі, життя спокійне і радісне. Чому на фоні лікування у дерматолога щоразу виникають рецидиви? Мені, крім дерматолога, потрібна допомога психотерапевта? Чому в області горла, можливо, також є якесь пояснення? Можливо, у цьому є якась моя провина?

Максим Колесніченко: Перш за все, я б не говорив про провину, я, в принципі, намагаюсь уникати тверджень про те, що хтось винний, а хтось постраждав. Насправді, слід з’ясовувати, що було причиною, які обставини, і що було наслідком як результатом. Що стосується Вашого запитання, то, перш за все, горло – це якась частина Вашого життя, яка професійно реалізується у Вашій діяльності. Причина його ураження могла бути у тому, що або Ви не могли висловити те, що хотіли (бо були обмежені рамками ефіру), або, навпаки, висловили щось таке емоційне, що було надмірним для Вашої системи. Коли Ви починаєте відслідковувати прояви дерматиту і розумієте, що щось уже відбувається, Ви вдаєтеся до певних заходів, але пам’ять цієї події, цього стресу наповнена багатьма іншими чинниками, які складають панораму саме цієї ситуації. Це може бути присутність якихось людей, обговорення якихось питань, якісь Ваші інші переживання, відчуття стосовно певних моментів тощо.

Ведуча: Тобто цією історією я маю поставити крапку, я правильно зрозуміла?

Максим Колесніченко: Ні, не зовсім. Я хочу пояснити, що прояви дерматиту зараз можуть з’являтися тому, що Ви потрапляєте у якісь обставини чи ситуації, схожі з тими, які були тоді, рік тому, незважаючи на те, що локальний дерматит ви взялися лікувати.

Ведуча: Я зрозуміла, дякую. Слушно буде продовжити тему дерматитів, вони сьогодні дуже поширені. Навколоротовий дерматит – про що він свідчить, які має причини?

Максим Колесніченко: Причини ми, як завжди, шукаємо у дитинстві. Можна відстежити те, як відбувалося годування дитини у ранній період її життя. Як дитина їла, як її годували, чим вона харчувалася, чи вистачало їй молока? Чи годувала її мати своїм молоком, чи це було штучне харчування? Усі ці речі впливатимуть на фізичний і психічний стан дитини. Якщо вона, скажімо, була тривалий час голодна, бо мати, наприклад, запізнювалася з роботи, дитина кричала 30-40 хв. і нарешті їй дали груди і вона змогла пити молоко, то така дитина, скоріш за все, сформує звичку дуже швидко вживати їжу, обпиватися, навіть якщо молоко просто не потрапляє до рота, а витікає навколо. Пам’ять про несвоєчасно задоволену потребу у їжі, потребу у безпеці, яку може надати мати, через психосоматичний зв’язок закріплюється у підсвідомості дитини на дуже глибокому рівні. Коли ця людина виростає, навколоротовий дерматит може проявлятися у неї тоді, коли, скажімо, порушуються стосунки з близькою людиною, з протилежною статтю.

Ведучий: Ваша відповідь наштовхнула мене на такі думки. Наскільки ми знаємо, генітальний герпес – це вірусне захворювання, яке проявляється на шкірі у вигляді пухирців. Моє спостереження, як гінеколога, полягає у тому, що з одним статевим партнером у жінки він може проявлятися, а з іншим може ніколи не давати про себе знати. Чи означає це, що в першому випадку вони не підходять одне одному?

Максим Колесніченко: Фізичний компонент є дуже важливим у цій ситуації. Але я хочу сказати про психологічний момент. Якщо у контакті між двома особами виникає таке подразнення, то це може свідчити не про те, що вони не підходять одне одному, а про те, що у цієї жінки або у цього чоловіка виникають якісь тривоги щодо можливої втрати близької людини. Тому зони їх контакту (а геніталії – це інтимна зона, яка активізується саме з цим партнером) можуть переживати підвищене напруження. Чи це той контакт, який призведе до подальшого зближення, чи це той поверховий, дотичний контакт, який розірве наші стосунки? Саме такі переживання на психічному рівні можуть викликати відповідну фізичну реакцію.

top

Повну версію програми «Алло, лікарю!» дивіться на відео: